Виникає запитання: чи можна вважати таку війну передвісником війни Третьої світової? Відповідь важлива, якщо при цьому об’єктивно визначати роль російсько-української війни у світі та перспективу її припинення. Висновки з цих питань можуть відрізнятися від сталих поглядів, які зараз домінують у експертному середовищі. Але саме розгляд різних альтернатив дає можливість перевірити правильність нашого бачення світу та конкретних подій. Отже, погляньмо на війну Росії проти України під таким саме кутом.

Для початку треба з’ясувати, що являє собою світова війна. Згідно з класичною воєнною наукою, вона є збройним протистоянням між провідними державами світу, які утворюють два або більше військових таборів. Такі війни охоплюють значну частину світу та залучають велику кількість людей і характеризуються глобальними масштабами та масовими жертвами і руйнуваннями. Зазвичай даний термін стосується Першої світової війни 1914-1918 років та Другої світової війни 1939-1945 років. Причинами кожної із них стало критичне загострення відносин між тогочасними провідними центрами сили, що призводило до їх військового зіткнення.

Схожими були і передвоєнні періоди: посилення суперечностей між сторонами майбутньої війни; створення військових союзів; збільшення військових видатків; переведення економік країн на військові рейки і збільшення обсягів виробництва озброєнь; нарощування збройних сил та розгортання відповідних угруповань військ на основних напрямках і у районах майбутніх бойових дій.

Те ж стосується і приводів для починання світових війн, якими були збройні конфлікти, що стосувалися інтересів усіх сторін. Причому, їх породжували міждержавні суперечності. В першому випадку таким приводом став збройний конфлікт між Австро-Угорщиною та Сербією, а в наступному — напад Німеччини на Польщу.

Тому, зважаючи на те, що відбувалося в періоди Першої та Другої світових війн і минулої Холодної війни між СРСР та США і Європою, можна провести аналогії з сьогоднішнім днем та робити відповідні висновки. Так, основними центрами сили в період Першої світової війни були Великобританія, Франція, Німеччина, Австро-Угорщина та Росія. Наприкінці війни до них долучились також США, у яких до того були ізоляціоністські позиції. Саме вони і створили дві ворогуючі коаліції, одна з яких включала Великобританію, Францію, Росію, а потім і США, а інша — Німеччину та Австро-Угорщину. На боці перших виступали також Італія, Португалія, Греція, Сербія, Чорногорія та Японія, а з іншого боку — Туреччина та Болгарія.

Принципово подібною за деяким винятком була і конфігурація союзників та противників під час Другої світової війни. Головними учасниками першої групи були США, Великобританія, Франція та Радянський Союз, який утворився на теренах царської Росії. Основу другої групи становили Німеччина, Австрія, Італія та Японія. Перших підтримували Канада, Австралія, Індія та Китай, а другу групу — Болгарія, Румунія, Угорщина і Словаччина.

Зовсім інший за характером сьогоднішній розклад сил. Так, наразі провідними центрами сили світового рівня є США та Китай, у яких гострі суперечності воєнно-політичного та торговельно-економічного характеру. Саме між ними відбувається глобальне протистояння. На боці США — Об’єднана Європа, Канада, Японія, Австралія, Південна Корея та Україна. Всіх їх можна назвати Демократичним світом. На боці КНР знаходяться Росія, Іран та Північна Корея, які формують основу тоталітарного світу.

Окремим центром сили, на рівні зі США та КНР, вважає себе Росія, однак ні Вашингтон, ні Пекін не погоджуються з такими її амбіційними визначеннями. Тим паче, що Російська Федерація є фактичним сателітом Китаю та стрімко перетворюється на подобу його провінції. Тому конфронтацію між Росією і Заходом можна вважати елементом загального протистояння між КНР та Демократичним світом. В рамках такої моделі Китай зосереджує зусилля на протидії Сполученим Штатам Америки у світі та американським союзникам в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні (АТР). А Росії він відводить роль інструменту ядерного стримування США та тиску на Європу. При цьому береться до уваги приблизна рівність ядерних потенціалів РФ та США, а також прагнення Росії відновити контроль над пострадянським простором та домогтися домінування в Європі,

Беручи до уваги вищезазначене, можна стверджувати, що російсько-українська війна є складовою політики Пекіну та повністю відповідає його інтересам. Підтримуючи Росію та її дії стосовно України і Заходу, Китай зміцнює свої позиції у протистоянні зі США, Європою та їх союзниками в АТР, однак не переходить до відкритої з ними конфронтації.

З огляду на це, всі вони готуються до таких перспектив за звичайною схемою, подібною до тієї, яка була перед Першою та Другою світовими війнами, а також в період минулої Холодної війни.

Так, США і Китай визнали, що вони конкуренти, а фактично — супротивники, і створили або модернізували для протистояння воєнно-політичні блоки. На боці США залишається Північноатлантичний союз, який доповнюється двосторонніми угодами з країнами партнерами. Відносини між Китаєм та його сателітами регулюються двосторонніми договорами і домовленостями без їх оформлення у вигляді якихось офіційних союзів, однак вони дають змогу налагоджувати взаємодію, в тому числі у військовій сфері.

За умов загострення конкуренції між США та КНР, яка насправді є протистоянням сторін, вони та їх союзники і партнери збільшують свої військові видатки, нарощують збройні сили та розгортають угруповання військ і флотів на загрозливих напрямках, а також масштабують виробництво озброєнь. В рамках такого підходу у 2025 році військові видатки США підвищені до одного трлн дол. з минулорічних 886 млрд дол. Переважна частина з цих коштів направляється на реалізацію найбільшої з часів минулої Холодної війни програми реконструкції ЗС США. Такі наміри пояснюються необхідністю підвищити можливості США з адекватного реагування на зростаючі загрози з боку Китаю. При цьому береться до уваги досвід війни Росії проти України.

Основні зусилля спрямовуються на: посилення ракетно-ядерного потенціалу США; вдосконалення систем ПРО та ППО, в тому числі за програмою «Золотий купол для Америки»; поліпшення можливостей високоточної стрільби на великі відстані; масове оснащення військ безпілотними літальними апаратами різного призначення; взяття на озброєння нових кібернетичних систем та засобів радіоелектронної боротьби; покращання можливостей ведення бойових дій в космосі.

До цього капітальне оновлення озброєння ЗС США здійснювалось в період загострення Холодної війни між СРСР та Америкою/Європою наприкінці 1970-х — на початку 1980-х років. Тоді на озброєння були взяті танки M1 Abrams, бойові машини M2/M3 Bradley, ударні гелікоптери AH-64 Apache, вертольоти UH-60 Black Hawk і ЗРК Patriot. Вони постачалися також і американським союзникам та партнерам.

Аналогічні заходи вживає НАТО. Як відомо, на саміті Північноатлантичного союзу в червні поточного року було ухвалене рішення про збільшення оборонних видатків країнами членами Альянсу до 5% від ВВП. Це втричі більше, ніж було раніше — 1,5-2% від ВВП, і є безпрецедентно високим рівнем для західних країн у мирний час.

Водночас на засіданні Європейської ради, яке відбулось відразу ж після саміту НАТО, ухвалено масштабну програму переозброєння Європи на суму близько 170 млрд дол. Такі кошти передбачається спрямувати на закупівлю озброєнь та відновлення і розвиток європейської оборонної промисловості, яка була суттєво скорочена в період тимчасової розрядки міжнародної напруженості після завершення минулої Холодної війни.

З 2023 року Китай також почав активно збільшувати свій військовий потенціал. Так, його військові видатки збільшуються на понад 7% за рік та у 2025 році досягли близько 250 млрд дол. Однак, за різними оцінками, вони можуть бути відчутно вищими, ніж офіційно заявлені, та сягати одного трлн дол. За такі кошти реалізується масштабна програма модернізації Народно-визвольної армії (збройних сил) КНР в усіх сферах, яка розрахована до 2027 року.

Ще більш високими темпами зростають військові видатки Росії, що пов’язано як з її війною проти України, так і з підготовкою до можливого військового зіткнення з НАТО і США. Так, в 2024 році загальні кошти Росії на військові цілі зросли на 42% до 13 ,1 трлн руб., що еквівалентно 460 млрд дол. по паритету купівельної спроможності. В 2025 році очікується їх збільшення ще на 14% до еквівалентних 550 млрд дол. Це становить близько 7% від ВВП та 40% від витратної частини бюджету країни, хоча насправді згадані цифри можуть бути набагато більшими.

Керівництво Російської Федерації сьогодні планомірно нарощує чисельність збройних сил країни. В 2023 році цей показник був збільшений на 170 тис. осіб до 2,2 млн осіб, з яких 1,32 млн складали військовослужбовці. А у 2024 році кількість ЗС країни зросла ще на 200 тис. осіб — до 2,4 млн, які включають 1,5 млн військовослужбовців. За рахунок цього збільшується чисельність російських військ на фронті, а також формуються нові об’єднання та з’єднання ЗС РФ на кордонах Росії з Польщею, країнами Балтії та Фінляндією.

На режим військового часу фактично переведений військово-промисловий комплекс Росії, а також частково мобілізовані пов’язані з ним інші галузі російської промисловості. Це дало Москві змогу збільшити випуск озброєнь та військової техніки, насамперед ракет, безпілотних літальних апаратів та боєприпасів. Допомагають Росії у такій справі Китай, Іран та Північна Корея, які постачають їй товари подвійного призначення, БПЛА і комплектуючі до них, снаряди і окремі види ракет.

На такому фоні США та Китай нарощують свої корабельні і авіаційні угруповання в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. Своєю чергою НАТО та Росія розгортають додаткові війська у Балтійському та Арктичному регіонах.

Можна сказати, що такий характерний процес вже стає автоматичним. Так, кожен крок з одного боку викликає аналогічний крок у відповідь з боку іншого, що посилює напруженість у їх відносинах. Разом з тим, виникнення повномасштабного військового зіткнення між Америкою та Китаєм з залученням до нього інших країн не є неминучим. Як Вашингтон, так і Пекін намагаються уникнути критичного розвитку подій та надають перевагу політичному вирішенню проблем, що виникають у їх відносинах. Свідченням цього є певний прогрес у переговорах США та КНР з питань припинення між ними торговельної війни.

Однак, прагнення США і Китаю зберегти мир не гарантує, що їм вдасться уникнути військового конфлікту, який може перерости у Третю світову війну. В основному, внаслідок їх необачливих дій. Зокрема, на погляд Генерального секретаря Північноатлантичного союзу М. Рютте, Китай може підштовхнути Росію до нападу на країни Балтії, що зосередить увагу США і НАТО на війні в Європі та надасть можливість Пекіну відновити контроль над Тайванем.

Втім, більшість експертів вважає, що США та їх союзники в АТР у будь -якому випадку поспішатимуть на допомогу Тайваню, що призведе до їх військового зіткнення з КНР. У сукупності зі збройним конфліктом в Європі це з високою ймовірністю спричинить Третю світову війну.

Крім того, спровокувати таку війну можуть збройні інциденти між США і НАТО з одного боку, та Китаєм і Росією — з іншого. До них можуть призвести: падіння російських ракет і БПЛА на територію суміжних з Україною країн НАТО і ЄС, що вже відбувається на практиці; перетини однієї зі сторін морських і повітряних кордонів кораблями, та іншої — військовими літаками, що також має місце; затримання цивільних суден з метою їх перевірки, а також напади на них; випадкові обстріли один-одного під час морських і повітряних навчань; нештатні польоти ракет середньої та великої дальності під час випробувальних і навчально-бойових пусків тощо.

Сторони намагатимуться не допустити цього всього в переростання у війну дипломатичними методами. Але їх зусилля можуть виявитися марними, особливо якщо інциденти матимуть масштабні або резонансні наслідки, пов’язані зі значною кількістю людських жертв чи знищенням важливих об’єктів військового та цивільного призначення.